Національний університет «Києво-Могилянська академія» Факультет правничих наук Курсова робота Тема: Національно-визвольні рухи як суб'єкти міжнародного публічного права ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Принцип самовизначення як правова основа міжнародної правосуб'єктності національно-визвольних рухів 1. 1. Історичний процес формування принципу самовизначення народів 1. 2. Сутність принципу самовизначення народів Розділ 2. Поняття та міжнародно-правові ознаки національно-визвольного руху 2. 1. Співвідношення понять «народи і нації, що борються за незалежність» та «національно-визвольні рухи». Термінологічні проблеми та дискусії. 2. 2. Міжнародно-правові ознаки національно-визвольного руху Розділ 3. Набуття та реалізація правосуб’єктності національно-визвольних рухів. Форми національно-визвольних рухів 3. 1. Особливості набуття правосуб’єктності залежно від форми діяльності національно-визвольного руху 3. 2. Повстанці як форма національно-визвольного руху 3. 3. Прецеденти набуття та реалізації національно-визвольним рухом правосуб’єктності Висновки Список використаних джерел ВСТУП Актуальність теми дослідження Практика здійснення народами права на самовизначення, започаткована у XVI сторіччі європейськими народами та народом Сполучених Штатів Америки у ході буржуазних революцій, запозичена в ході суспільних зрушень у пізніших періодах іншими колоніальними народами і активно втілювана в життя, починаючи із середини минулого століття і до сьогодення, у результаті багаторазового застосування дійшла до нас не як сукупність окремих прецедентів, а як відносно інституціоналізована система норм та принципів, закріплених на рівні багатосторонніх міжнародних договорів та норм національного законодавства. Закріплений у Статуті ООН як політичний, а в подальшому кодифікований у резолюціях Генеральної Асамблеї ООН як принцип міжнародного права універсального характеру принцип самовизначення народів фактично дав недвозначну правову підставу народам і націям, що борються за незалежність, а також леґітимним (тобто таким, що репрезентують народи і нації, що борються за незалежність) національно-визвольним рухам виборювати для себе політичний суверенітет і створювати свою окрему державу шляхом мирних політичних, культурних чи відкритих збройних протистоянь проти держав, які узурпують владу окремого народу чи нації, що згуртовано виявляє бажання самостійно організовувати свою публічну владу та визначати власний політичний курс. Разом із тим, із цією нормою пов'язані ціла низка проблем. Наприклад, яким чином відрізнити національно-визвольне об'єднання від звичайного сепаратистського руху? Як вирішити проблему колізії принципу права на самовизначення і неподільності та недоторканності території? На ці питання сьогодні немає однозначної відповіді, оскільки на практиці кожна держава визнає принцип права на самовизначення лише тоді, коли це не стосується її самої. У іншому випадку вона шукає механізми, щоб захистити себе. Тому, проголосивши цей основоположний принцип, держави, на нашу думку, свідомо допустили існування колізії на рівні двох принципів, не конкретизували саму правову норму і не прописали нормативно механізм здійснення цього принципу. Відповідно, тлумачення цього принципу і механізм його здійснення існує лише на рівні правової доктрини, де кожна правова школа пропонує свій вихід із цієї ситуації, що призводить до ще більших суперечностей. Наприклад, у ситуації між Ізраїлем і Палестиною, де перша країна притримувалася західної доктрини вирішення конфлікту, а Палестина — позиції радянських учених — конфлікт між ними був приречений на ще більше загострення. Тому ця проблема є комплексною і потребує публічного обговорення і всебічного дослідження. Основні завдання курсової роботи Інститут правосуб'єктності національно-визвольних рухів є достатньо колізійним, і ця колізійність випливає із суперечності на рівні окремих норм права, а також на рівні правової доктрини, оскільки різні міжнародно-правові школи по-різному тлумачать окремі норми цьог...